Тема. Леся Українка – геніальна донька українського народу. Життя і творчість великої поетеси
Мета. Розширювати знання дітей про творчість Лесі Українки, працювати над розвитком зв’язного мовлення, виразності читання, спонукати дітей до самостійного пошуку творів, виховувати любов і повагу до творчості Лесі Українки.
Обладнання: портрет Лесі Українки, виставка книг поетеси, ілюстрації до творів Лесі Українки.
Хід уроку
І. Організація класу
Діти, я рада вітати вас на нашому уроці позакласного читання.
За виразом ваших облич я бачу, що у вас гарний настрій. Я дуже хотіла б, щоб цей настрій не покидав вас упродовж усього уроку.
- Дітки, а що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку?
Діти: - цікавих повідомлень;
- задоволення від співпраці;
- ми будемо активні;
- будемо багато розповідати, уважно слухати.
Вчитель: Я впевнена що працюючи разом ваші очікування не будуть марними.
Прочитайте ці слова:
«Якби мені думи німії,
Та піснею стали без слова.
Вони б тоді більше сказали,
Ніж вся моя довга розмова»
Л.Українка
Їх написала Леся Українка. Ці слова є епіграфом нашого уроку.
Вчитель: Підніміть долоньки ваших рук, заплющіть очі і думайте про щось
хороше.
ІІ Повідомленні теми уроку.
Сьогоднішній урок ми проведемо перегортаючи одна за одною сторінки усного журналу, сторінки незвичайного життя геніальної доньки українського народу Лесі Українки, якій у цьому році відзначатимем 143 річницю від дня її народження.
Отже, тема уроку «Леся Українка – геніальна дочка українського народу»
Сторінка 1 презентація « Леся Українка»
143 роки тому на вкраїнському небосхилі спалахнула нова яскрава зірка з доти нікому невідомим йменням. Спалахнула крізь зловісне хмаровиння хвороб, незгод, крізь тенета самодержавних указів, які забороняли вкраїнську мову. Ви, напевно, здогадалися, що ім”я цієї зірки … Леся Українка.
Будиночок над Случчю
Де б’ється Случ у береги камінні,
Незмінні у мінливості століть,
В старому Новограді на Волині
Старесенький будиночок стоїть.
Непоказний, низенький, клямки ржаві…
Та ми в шанобі знімемо шапки:
Він береже нетлінну частку слави,
Що наш народ нестиме крізь віки.
Цього будиночка привітні стіни,
Домашня тишина його тепла
Були найпершим світлом для дитини,
Що народилась тут і тут росла.
Русалкою вистрибувала в плесі,
Над Случчю на вінки збирала цвіт.
Зросла, назвалась Українка Леся
І воїном пішла в широкий світ.
Петро Дорошко
Вчитель: Ці чудові рядки були написані поетом Петром Дорошенко на честь Лесі Українки. Леся Українка – це літературний псевдонім, тобто Леся з України. А насправді Лариса Петрівна Косач.
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді - Волинському.
Неначе річка швидкоплинна
Тече життя у небуття.
Людина прагне на цім світі
Нащадкам залишить знання.
Живуть і досі вічні теми,
А з ними і її вірші.
Вірші про любу Батьківщину,
Про поклик рідної душі,
Яка існує без народу
В далекій дикій чужині. Яка на припічку в хатині
Ледь жевріє на самоті.
Здавалося б: і що їй треба? -
І слава є, і визнання.
Потрібна лишень рідна мова,
Це є найбільше здобуття.
Потрібна солов’їна пісня
Зрання в вишневому садку,
А ще – зозулине кування:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.
Казала Леся: слово – зброя,
Найголовніша, визначна.
За рідне українське слово
Боролася весь вік вона.
Життя, прожите недаремно,
Не зникне в пам’яті людській,
Не зникне й Леся Українка.
Цей вірш присвячується їй.
Тече життя у небуття.
Людина прагне на цім світі
Нащадкам залишить знання.
Живуть і досі вічні теми,
А з ними і її вірші.
Вірші про любу Батьківщину,
Про поклик рідної душі,
Яка існує без народу
В далекій дикій чужині. Яка на припічку в хатині
Ледь жевріє на самоті.
Здавалося б: і що їй треба? -
І слава є, і визнання.
Потрібна лишень рідна мова,
Це є найбільше здобуття.
Потрібна солов’їна пісня
Зрання в вишневому садку,
А ще – зозулине кування:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.
Казала Леся: слово – зброя,
Найголовніша, визначна.
За рідне українське слово
Боролася весь вік вона.
Життя, прожите недаремно,
Не зникне в пам’яті людській,
Не зникне й Леся Українка.
Цей вірш присвячується їй.
В родині українських інтелігентів Петра Антоновича Косача та Ольги Петрівни ( уродженої Драгоманової, літературний псевдонім – Олена Пчілка ) народилася дочка Лариса.
Дитячі роки Лесі Українки пройшли на Волині: у Новограді -Волинському
Зі всіх шістьох дітей, що були в Косачів (два сини і четверо дочок), Леся найбільше вдалася в батька: і вродою, і характером, і звичками. Вони обоє були поблажливі в ставленні до себе, важко уявити,щоб вони зробили щось таке, що вважали за нечесне.
Їм були огидні жадоба, зажерливість, користолюбство тощо .Була в них ще одна спільна риса: вони надзвичайно цінували людську гідність.
У 1879 р. родина Косачів перебралася до Луцька :сюди було переведено на службу батька . Тоді ж Леся написала вірш « Прощай, Волинь!»
Прощай, Волинь! прощай,
рідний куточок!
Мене від тебе доленька жене,
Немов од дерева одірваний
листочок...
І мчить залізний велетень мене.
Передо мною килими чудові
Натура стеле – темнії луги,
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги.
Снується краєвидів плетениця,
Розтопленим сріблом блищать річки, –
То ж матінка-натура чарівниця
Розмотує свої стобарвнії нитки.
Передо мною килими чудові
Натура стеле – темнії луги,
Славути красної бори соснові
І Случі рідної веселі береги.
Снується краєвидів плетениця,
Розтопленим сріблом блищать річки, –
То ж матінка-натура чарівниця
Розмотує свої стобарвнії нитки.
Ще дитиною Леся любила читати, малювати, грати на фортепіано, допомагати по господарству, бавитися з молодшими, співати, мережити. В чому ж секрет її таланту? Де брала Леся, така тендітна і хвороблива, сили і натхнення? З цілющого джерела народних казок, легенд, повір”їв. Її надихала любов до рідного українського народу, до природи, до рідного краю. Батьки вчили Лесю Українку шанувати свій народ, звичаї і звичайно, рідну мову. Ліля, Лесина сестра згадує: «Панські діти виховувалися тільки польською або російською мовами. Наша мати поклала собі за мету, насамперед навчити нас гарної, рідної мови і народних українських звичаїв, а вже потім ознайомити з культурою інших народів. Усі дивувалися, що ми ходили в національному одязі й розмовляли українською»
Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю. Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш
«Надія».
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно,
Поглянуть іще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
З цього часу і до кінця життя поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.
Зі спогадів сестри Ольги Косач: «Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і застудилася… Скоро по тому у неї почала боліти права нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю». У листі до бабусі Леся пише: «Я ніколи не буваю здорова, бо завше рука болить. Перш я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу. Я дуже слаба, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші».
На роковини Шевченка
Колись нашу рідну хатуТемрява вкривала, А чужа сусідська хата
Світлами сіяла. Та минав ти, наш Кобзарю,
Чужії пороги,
Орав свою вбогу ниву,
Рідні перелоги. Гомоніла твоя кобза
Гучною струною, В кожнім серці одбивалась
Чистою луною. Спочиваєш ти, наш батьку,
Тихо в домовині, Та збудила твоя пісня
Думки на Вкраїні. Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє, «Огню іскра великого»
Повік не згасає! Щоб між нами не вгасало
Проміння величне, Ти поставив «на сторожі»
Слово твоє вічне. Ми, як ти, минати будем
Чужії пороги, Орать будем свої ниви,
Рідні перелоги.
Минав час. Коли дівчинці було 13 років, у журналі «Зоря» у місті Львові було опубліковано її вірш «Конвалія», який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій. З того часу пішли по всьому світу прекрасні поетичні рядки, підписані гордим і гарним ім’ям Українка.
КОНВАЛІЯ
Росла в гаю конвалія Під дубом високим, Захищалась від негоди
Під віттям широким. Та недовго втішалась
Конвалія біла,
Конвалія біла,
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.. Ой понесли конвалію
У високу залу,
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Панночка до балу.
Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крає.
Бідне серце крає.
То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
«Прощай, гаю милий!
«Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!»
Друже мій єдиний!»
Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.
Кинула додолу.
Може, й тобі, моя панно,
Колись доведеться
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Як щастя минеться.
Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.
Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..
Залишить байдуже!..
( Волинь, 30.10.1884 )
"... 6 січня 1881 року в Луцьку Леся пішла на річку Стер подивитисяяк святять воду і в неї дуже померзли ноги. Ця застуда призвела до тяжкої хвороби, яка змінила все її життя.Що інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав дух, незламнішою воля і жадоба до життя.Не раз про це заявляла і сама поетеса. Так у чудовому творі «Contra spem spero“("Без надії сподіваюсь") вона пише:
Гиньте, думи, ви, хмари осінні!
То не тепер весна молода!
Чи то так у жалю, голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту.
Письменниця знала більше 10 мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. У 19 років вона написала для своєї сестри підручник «Стародавня історія східних народів».
На початку 1893 року у Львові вийшла перша збірка віршів Лесі Українки «На крилах пісень».Твори цього циклу проникнуті любов”ю до рідної землі.
«Сонечко встало, прокинулось ясне…»
Сонечко встало, прокинулось ясне,
Грає вогнем, променіє,
Грає вогнем, променіє,
І по степу розлива своє світлонько красне, –
Степ від його червоніє.
Степ від його червоніє.
Світлом рожевим там степ паленіє,
Промінь де ллється іскристий,
Промінь де ллється іскристий,
Тільки туман на заході суворо синіє,
Там заляга він, росистий.
Там заляга він, росистий.
Он степовеє село розляглося
В балці веселій та милій,
В балці веселій та милій,
Ясно-блакитним туманом воно повилося,
Тільки на хатоньці білій
Тільки на хатоньці білій
Видно зеленую стріху. А далі, – де гляну, –
Далі все степ той без краю,
Далі все степ той без краю,
Тільки вітряк виринає де-не-де з туману;
Часом могилу стріваю.
Часом могилу стріваю.
В небі блакитнім ніде ні хмаринки, –
Тихо, і вітер не віє.
Тихо, і вітер не віє.
Де не погляну, ніде ні билинки,
Тиха травиця леліє…
Тиха травиця леліє…
Учень Літературна діяльність Лесі Українки пожвавилася з середини 80-х pp., коли Косачі переїхали до Києва і в оточенні родин Лисенків і Старицьких вона увійшла до літературного гуртка «Плеяда». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.
Учениця. У 1900 році в Петербурзі Леся Українка друкує свої статті в журналі «Жизнь». У 1902 р. в Чернівцях виходить третя збірка поезії «Відгуки». Феномен Лесі Українки полягає в тому, що вона одночасно працює з різних жанрах. Особливе місце у творчості Лесі Українки відіграє фольклор. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські пісні. 30 записів з веснянок з голосу Лесі Українки зробив композитор М.Лисенко.
Учень Через хворобу Леся Українка багато їздила по світу. Вона лікувалася на Кавказі і в Криму, у Німеччині і Швейцарії, Італії та Єгипті, в Одесі та на полтавщині. У 1904 р. вийшло ще одне зібрання поетичних творів під заголовком «На крилах пісень». Прожила Леся Українка 42 роки мужньо борючись за кожен день свого життя. Останні роки прожила в Грузії та Єгипті. Померла поетеса в грузинському містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на байковому кладовищі.
СТОРІНКА 2
І називається вона «Струни душі»
Вчитель:
Зовсім малою дитиною Леся разом з сільськими дівчатками співала веснянки, водили хороводні пісні, народні пісні. Любов”ю до природи проникнутий вірш «Вишеньки», який композитор Степовий також поклав на музику.
Вишеньки
Поблискують черешенькиВ листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлоп’яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть:
Раді б вишню з’їсти,
Та високо лізти,
Ой раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой того ми так високо
Виросли на гіллі, –
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»
ФІЗКУЛЬТХВИЛИНКА ( для язика )
Робота над скоромовкою
Сонце сіло на сосну
Сонно мовило « Засну!»
Сосни сонечко гойдали,
Сосни сонечко прохали:
- Сонце, сонечко, не треба,
Стане темно нам без тебе.
СТОРІНКА 3
«Мої улюблені вірші»
Опрацювання вірша «Вечірня година»
Поетичний світ письменниці насичений ніжними й хвилюючими образами. «Вечірня година» — поезія, яка розкриває душу поетеси. Цей вірш Леся присвятила улюбленій мамі.
Вечірня година
Уже скотилось із неба сонце, /
Заглянув місяць в моє віконце.///
Вже засвітились у небі зорі, /
Усе заснуло, / заснуло й горе. ///
Вийду в садочок та погуляю, /
При місяченьку та й заспіваю.//
Як же тут гарно,/ як же тут тихо, /
В таку годину забудеш лихо! ///
Кругом садочки,/ біленькі хати, /
І соловейка в гаю чувати. //
Ой,/ чи так красно в якій країні, /
Як тут,/ на нашій рідній Волині!? ///
Ніч обгорнула біленькі хати, /
Немов маленьких діточок мати, /
Вітрець весняний тихенько дише, /
Немов діток тих до сну колише. ///
Словникова робота
Вправа на миттєве сприймання слів.
Слова на картках-блискавках: місяць, горе,місяченько, тихо, лихо, тихенько.
- Яке із запам’ятованих вами слів означає «найближче до Землі небесне тіло, її супутник»? (місяць)
- Яке було спільнокореневе до нього? (місяченько)
- Які були слова- синоніми? (лихо- горе)
- Яке слово римується зі словом «лихо»?( тихо )
Читання вірша підготовленими учнями
- Визначте настрій твору.(веселий, бадьорий).
Логічні наголоси
/ - кома; /// - крапка;
Читання вірша. Вправа « Луна »
-Які картини природи зображено у вірші? (у вірші постають картини українського села з білими хатками, пишними садками. Дані картини вимальовуються за допомогою поетичних зорових образів сонця, місяця,зір, слухових – соловейка, вітру).
Вправа « Дочитай далі виразно»
Аналіз змісту вірша
- Які речення за метою висловлення домінують у творі?
- Прочитайте питальне речення, окличне.
- Знайдіть і прочитайтеслова, вжиті у зменшувально-пестливій формі.
- Поміркуй, чому у вірші їх так багато.
- Як ви розумієте вислів «Ой, чи так красно в якій країні,
Як тут, на нашій рідній Волині!?»
- Знайди порівняння. (Ніч обгорнула біленькі хати, немов маленьких діточок мати… Вітерець весняний тихенько дише, немов діток тих до сну колише.)
- З якою метою їх ужито?(щоб краще передати уявлення , почуття).
- Яка тема твору? (зображення краси українського села в місячну, зоряну ніч).
Гра „Дощик, дощ, сонце”.
Вміння користуватися темпом читання як інтонаційним засобом, виробляти навички мовчазного читання.
На слово „дощик” – напівголосне хорове читання;
На слово „дощ” – голосно;
На слово „сонце” – читання мовчки.
- Яка головна думка твору? (любов до мами, уславлення рідної оселі)
Вправа : прикрити лінійкою нижню частину рядочка.Прочитати вірш.
Анотація
У поезії «Вечірня година» Леся Українка розповідає, як гарно гуляти вечором у садочку. Ми одразу переносимося у село, навкруги — біленькі хати, десь співає соловей. Природа і люди потроху засинають, чути колискову, яку співає мати дорогій дитині. І лише легенький вітерець порушує вечірню тишу.
Поетеса любить Україну, село, природу. Її поезія викликає любов і повагу до рідного краю.Своїм віршем автор переконує, що людина завжди повертається серцем до своєї домівки, а образи природи залишаються в її серці назавжди.
СТОРІНКА 4
«У дитячому крузі»
З 1884 по 1891 рр. поетеса написала цикл віршів для дітей «У дитячому крузі». В ній вміщено твори для дошкільнят та молодших школярів. До збірки входять вірші:
«Літо краснеє минуло…»
Літо краснеє минуло,Сніг лежить на полі;
Діти з хати виглядають
В вікна… шкода волі!
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають:
«І нащо зима та люта? –
Все вони питають. –
Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти…
Десь зима та не скінчиться!»
Нарікають діти.
Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мжла годинонька,
Як зима та згине;
І заквітне наше поле,
І зазеленіє, –
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.
«На зеленому горбочку» зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.
Інсценізація вірша «Мамо, іде вже зима» 
«Мамо,іде зима. Снігом травицю вкриває, В гаю пташок вже нема… Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?» – В неньки спитала дитина.
вже «Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька». «Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?» «Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.
Жде, що знову прилине весна». «Мамо, ті сиві пташки Сміливі, певно, ще й дуже, Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже! Бач – розспівалися як !» «Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати». «Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!» «Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна».
Прислів”я про весну. ( закінч прислів’я )
Вода потекла…( весну принесла)
Грак угорі…( весна надворі)
Весняний дощ…( трава росте)
Матінка – весна…( усім красна )
В магазині квіток
В великому місті в розкішну теплицю
Дівчина прийшла молода, Бо серцем почула весну-чарівницю,
Шуміла весняна вода.
І ледве струмки задзвеніли співочі, Пташки заспівали дрібні, – Вчувались дівчині веснянки дівочі, Ввижались діброви рідні. І ледве натуру зо сну зимового Збудив поцілунок весни, – Дівчина запрагнула рясту дрібного,
Їй проліски снились ясні. Тепер вона тут, в сій розкішній світлиці…
Ох, що се так серце стиска? Як душно, як тісно, немов у темниці!
Сей пах, мов отрута яка! В теплиці між квітами скрізь походжає
Гурток панночок і панів. Дівчина кругом погляда, уважає,
І погляд її посмутнів.
«Темна хмара, а веселка ясна…»
Темна хмара, а веселка ясна.
Що ти робиш, дівчино нещасна?
Ореш тугу, сієш на ній смуток,
схаменися, який з того скуток! Тож не зійде рута на твоїй ріллі, а зійде отрута, жалі не малі.
Що ти робиш, дівчино нещасна?
Ореш тугу, сієш на ній смуток,
схаменися, який з того скуток! Тож не зійде рута на твоїй ріллі, а зійде отрута, жалі не малі.
Хай би туга облогом лежала,
а ти б собі пшениченьку жала.
А в пшениці то мак, то волошки
закрасили б роботоньку трошки. Ой хто займе постать,
а ти б собі пшениченьку жала.
А в пшениці то мак, то волошки
закрасили б роботоньку трошки. Ой хто займе постать,
жни та обжинайсь, як надійде хмара, то й не оглядайсь!
Буркут, 12.08.1901
Як дитиною, бувало
Як дитиною, бувало,Упаду, собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» — мене питали
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма,—
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
Ці та інші вірші ви можете відшукати у книгах Л.Українки, які знаходяться на нашій виставці.
Вікторина “ З якого вірша ці рядки? “
1. – Ні , не забула! У вікно до мене заглянули від яблуні гілки замиготіло листячко зеленее посипались білесенькі квітки ( “ Давня весна”)
2. Уже скотилось із неба сонце, Заглянув місяць у моє віконце. Вже засвітились у небі зорі, Усе заснуло, заснуло й горе. ( “ Вечірня година”).
- Кому присвячений цей вірш? ( Коханій мамі)
3. А де корабель наш пробіг, Дорога там довга й широка
Біліє, як мармур, як сніг, І ледве примітна для ока. ( “ Вже сонечко в море сідає…”)
4. І до білої хатинки, Немов мати до дитинки, Вийшло сонце засвітило І хатинку звеселило. ( “ На зеленому горбочку”)
СТОРІНКА 5 Підсумкова
Оскільки остання сторінка нашого журналу підсумкова, то закріпимо наше знання грою «Так чи ні».
Леся виховувалася у великій дружній родині? так
Ø Хвороба дівчинки була серйозною? так
Ø Леся мала хист до малювання, музики? так
Ø Їй вдалося стати відомою піаністкою? ні
Ø Чи любила Леся займатись художньою працею? так
Ø У зв’язку з хворобою Леся Українка змушена
довгий час не жити вдома? так
Ø Леся знала понад 10 іноземних мов? так
Ø За своє життя Леся часто скаржилась на хворобу
мамі, близьким? ні
Ø Прожила Леся всього 42 роки? так
2.Чи погоджуєтесь з тим, що Леся Українка – геніальна донька українського народу?
3. Яка головна думка всіх творів Лесі Українки (любов до природи, до рідного краю?)
4. Оцінювання. Чи справдились ваші очікування?
Немає коментарів:
Дописати коментар